Вірші зарубіжних класиків і сучасних авторів

Що Небо виграло, вдихнувши в мене душу?
Коли піду я геть, що в світі я порушу?
Кого я не питав, ніхто не пояснив,
Чому я в світ прийшов, чому я зникнуть мушу.

1] Коли це семизір’я, в вищім небі
2] Ні сходу, ані схилу, ані хмар,
3] Окрім гріха, не беручи на себе,

4] Всім вказуючи їх моральний дар, —
5] Як наше, нижче, вказує дорогу,

1] На півшляху свого земного світу
2] Я трапив у похмурий ліс густий,
3] Бо стежку втратив, млою оповиту.

4] О, де візьму снаги розповісти
5] Про ліс листатий цей, суворий,

Я не шукаю втіхи у вині,
Аж поки горе не наллє мені;
В чужу сільницю не вмочу я хліба,
Аж поки серце не спряжу в вогні.

Багато квітів є, живих земних окрас.
Їх в землю втоптує немилосердний Час.
Якби живилися з могил небесні хмари,
Кров дорогих тоді б аж до суда лилась!

Я русин бил, єсьм і буду,
Я родился русином,
Честний мой род не забуду,
Останусь єго сином.
Русин бил мой отец, мати,
Руская вся родина,
Русини сестри і брати
І широка

Подувай, вітрику,
Подувай легонько,
Най моя миленька
Спочине тихонько,
Двигнися печально
В глубокій жалобі,
Не дерзай віяти
На єй чорнім гробі;
Опасно* прилети,

Помни, помни, любезний друг,
Що ти мені говорив,
Коль жаром твій горящий дух
Моє серце отворив;
Когда невинна наша жизнь
Одна радість, одна болізнь
Била, і взаїмна

(По лаборському вираженію)

Што там кричит
А што гучит,
Який дідько наперат?
Чи то рано, чи то сночи,
Чи в полуднє, чи впівночи
Скарідно ся роздерат?
Чей

Поштові листівки з видами міст
Купує в Італії кожен турист.

Ось Рим — Колизей, Капітолій і Форум…
Мілан зі славетним готичним собором.
Ось Піза з своєю похилою

Та й гарні ж імення в сузір’їв на небі, —
Чи то Андромеда, чи Ліра, чи Лебідь.

Зірок тих, мабуть, сто разів по сто тисяч,
Усіх не оглянеш, хоч тиждень крутися.

А далі заглибся

Міст над водою виситься,
Міст в воді підвісився;
Над мостом — коло місяця,
Й під мостом місяць міститься.

Не розбереш, куди не кинь,
Де височінь,
Де глибочінь,
Де

Ох же і рух на космічній станції!
І на далекі, й на ближні дистанції
Звідси ведуть міжпланетні пілоти
То зореходи,
То космольоти —
Гарні машини, статурні.

По радіофону

Слово те було б як цяцька,
Якби сонячним промінням
Написать його зненацька.

Слово те було б як срібло,
Якби ниточкою вітру
Написав його ти дрібно.

Але скарби

Питальник
Був собі колись
До всього страх цікавий.
Мав той значок
Такий гачок,
І скрізь
Питання ставив.
А коли відповіді він
Втямки не міг узяти,
Своїм

Грає на площі оркестр духовий,
Музика ллється, наче прибій;
В тому оркестрі всі інструменти
Слухають палички, що в диригента.

Та ось одна дурна труба
Замість “бу-бу” взяла

Чи місяць над Києвом
Сяє так само чудово,
Як сяє над Римом,
А може, й ясніше стократ?
Чи місяць над Києвом —
Місяць той самий,
Що сяє над Римом,
Чи, може, не він

Є в нашому Неаполі
провулок Паллонетто,
Він досі не оспіваний
ще ні одним поетом.

У ньому темно й сумно,
у ньому брудно й тісно,
Будинки все похмурі,
а люди все

Оце альтанка та і виноград той самий,
Відомий кожному, знайомому з байками.
Лисиця не змогла його покуштувати,
Та й геть собі пішла, — мовляв, зеленкуватий.
Ото створіння

Колись таки житимуть люди щасливо,
Забудуть про сльози й плачі.
І дуже можливо,
Що діти, малі читачі,
У книжці старій випадково
Натраплять забуте слово
Й спитають