Вірші зарубіжних класиків і сучасних авторів

Будь серце прокляте, що розіп’яло
Мене і друга на однім хресті, —
Четвертувать тобі одного мало,
Ти й друга кинула на муки ті.

Вже завдало, в полон узявши нас,
Потрійних мук

Тепер довідне знаю: так, він — твій.
На пропад я — в заклад твоїй сваволі —
Даю себе, щоб другий образ мій
Мені на втіху вирвався з неволі.

Ти ж — загребуща, й не втекти

Авжеж волити волі всі ми вільні, —
То ж Вілля мати серцеві не гріх.
Нехай же вічно буде тільки Вілль в нім
Додачею до всіх волінь твоїх.

Чи ти, чиїх волінь безмежна сила,
Не

Як видавсь я душі твоїй немилим,
Заприсягни нечулій і сліпій,
Що звусь я Волею, Волінням, Віллем,
То й маю залишитися при ній.

Доповнивши твого чуття скарбницю,
В числі

Розумна будь, наскільки ти жорстока,
Зневагою не ятри мук німих,
Бо туга вирветься моя глибока,
Як тільки знайдуться слова для них.

Коли й не любиш, ошукай в коханні
І ласкою

Мій зір тебе не любить, далебі,
Усякого набачившись пороку.
Та серце любить і не вірить оку,
Сто сотень вад не бачачи в тобі.

Ні голос твій, не надто милий вуху,
Ні дотик

Любов – мій гріх, твоя ж чеснота — гнів.
Гнів на мій гріх, на ті любовні квіти.
Та зваж пороки наші, щоб узріти
Що я на докір твій не заслужив.

А годен я докорів і образ, —

Буває іноді, щоб упіймати
Шкідливу курку там чи то курча,
Дитину опуска додолу мати
І тільки й думає про втікача.
Дитя волає, щоб вернулась мати,
Вмивається невтішними

Прийшли мені на горе і на страх
Любові дві в супутники щоденні.
Юнак блакитноокий — добрий геній,
І жінка — демон з мороком; в очах.

Щоб чисту душу в пекло заманити,
Збиває

О, як любов затьмарила мій зір,
Що викривля і явища, і речі!
Чи зриму річ фальшує глузд старечий,
Волаючи очам моїм “не вір”!

Як гарне те, що до вподоби оку, —
Чому весь світ

Я не люблю тебе? Жорстока ти!
Коли б чуття мої уже згоріли,
Чи б міг з тобою я на себе йти,
З твоїх бійниць метать на себе стріли?

Чи з ворогом твоїм дружить я смів,
Любив

Хто, кволій, сил тобі вділив таких,
Що полонить людські серця змогла ти?
Мої ти очі змушуєш брехати,
Що світлий день — затьмарений для них.

Чому так до лиця тобі пороки,
Що

Кохання юне — то й не зна сумління,
Хоч, певна річ, воно любові плід.
Тож вад моїх тобі чіпать не слід, —
Це твій порок у мене вріс корінням.

Бо зрадиш ти — безчестю віддаю

Я кривоприсягаю вже давно,
Але і ти зламала клятву двічі:
Ти і мені брехню говориш в вічі,
І честь подружню топчеш у багно.

Та за подвійну зраду і наругу
Я докорять тобі не

«Прийди ти до нас
Хоть на малий час.
Хочеш вечір, хочеш рано,
Хоч убрано, хоч подрано
Прийди ти до нас!»
«Не пойду до вас
Ні на малий час,
Ані вечір, ані рано,
Ні

Радуйтеся, соколята,
Вам зоренька світаєт,
Плещіте, руські дитята,
Вам-бо весна блистаєт,
Вітри з юга подувають —
І морози ісчезають,
Обновилась природа,
З ней народна

Стрітилися сліпий з хромим,
Стали розмовляти.
Ким способом собі в світі
Можна б помагати?
І вдруг закличився совіт:
Взяв сліпий безнога,
А хромий му показував,
Куда

Уже весна зеленая
Настала нам, веселая,
О, то радiсть велика
Кожного чоловiка.
Уже сонце тепленькое
Зiгрiває маленькое
Зерно, квiти i траву,
Вилудить всю

Без друга і без милой
Сам ходжу по лугах,
Ходжу з душею унилой
Єдин по берегах,
Хоть збираю куспорки,
І цвіт я збираю,
Но сердечнії тоски
Тим не облегчаю.

Зриваю

Що минуло, загинуло,
Во вечності уж да спит,
А що живет да не гниєт,
Но принесет жизні цвіт!
Дух і тіло, ступай сміло,
Куда розум поведет,
Лиш помало через