За спогадом сунеться туга,
затягує туго петлю.
Уже не чекаючи друга,
гіркої у чарку наллю.
Ні ока його золотого,
ні губ, що ліпили слова.
Порожня біліє дорога,
снігами укрилась трава.
Біліють над річкою схили,
на схилах чорніють сади,
і дивиться світ чорно-білий
з холодного плину води.
Ховається сонце за пругом,
дорога пірнає в пітьму.
І я, не чекаючи друга,
наповнюю чарку йому.
Гість
Коментарі
Підписатися