За просторами, за снігами
де ти зникла, в які краї?
Хто вдивляється вечорами
в очі радісні, не мої?
Прокидаюся – тьма навкола,
попід вікнами ходить сон,
все забулося, похололо,
як і ждалося від спокон.
Все ввижається, мов з туману,
крізь морозне синє скло
ми зустрінемось – зимно гляну,
все забулося, що було.
Тільки знову, як звечоріє,
в присмеркову печальну мить,
мов заблукане, без надії
серце жалісно защемить.
Тільки тугою упокорення
буде рватися пісні крик.
Так до тебе, мов до кореня,
серцем я приріс навік.
Гість
Коментарі
Підписатися