Юрій Гринюк

Душа вже п’яна…
Прощай, кохана.
Гармати кличуть —
На фронт іду.

Як не загину,
Як не заб’ють,
То я ще верну,
Я ще зайду,
І знов, і знов
Забурлить кров
У

Ну ще – ще раз…
Вогонь горить,
Вогонь не згас,
А ще більше,
Ще дужче палає.
Все тіло,
Всю кров охопляє.
Чи бачиш? —
Подивись.
До мене нахились.
А – ні, то

Як гарно, чудово.
І як приємно,
Як солодко —
Медово.

Думки,
Мов пиво, шумують.
А душі,
Як води, хвилюють,
Неначе весняні,
Розбурхані ріки…

Ах, такого

В пухкі, шовкові
Килими падемо
І п’ємо —
П’ємо
Насолоду життя,
Розкошисте пиття.

Тріпотить серце,
Мутніють думи,
А знадвору
Спливають шуми.
–

Човен стихенька приплинув до неї,
Її він на руки вхопив.
І разом з нею по плесах срібляних
У луги темні відплив.

Краса.
Ніч романтична.
Така гарна,
Така лелійна

Спішить, кермує, веслами веслує —
Човен летить.
А думка про розкіш душу свердлує,
Серце тремтить.

А вона,
Мов весна —
Ручки біленькі вгору підіймає,
Немов русалка

В зеленому лузі
Роздягалася,
У синьому плесі
Купалася,
А на срібній ріні
Вигрівалася,
Гарна, принадна, самотна,
Весела, охотна.

З далекого плеса
Плямка

Дивись, дівчино, – нічка весняна.
Ходім гуляти —
Туди, де сонна річка срібляна —
Роси збивати.

А там сплетуться в тремтінні руки.
І ми, мов діти,
Шептатимем солодкі

Війна жорстока – і кохання…
Сьогодні тут, а завтра там.
Знайомство, пестощі, прощання…
І дзвін гармати – бім-ба-бам.

Війна не знає етикети.
Прийшов, зустрінув – так