Юрій Федькович

Ой сів же він при столику,
При світлі думав,
Писаннячко дрібнесеньке,
А він го читав.

Писаннячко дрібнесеньке,
Листочок — як сніг;
Склонив же він головоньку
К

Україно, Запороже, годі вас забути,
Ах, бо мило тамки жити, мило тамки бути,
Де ті трави шовковії славні степи криють,
Де ся квіти поза квіти в зимних росах миють,
Де стада ржуть,

По “Mignon” Гете

Ци знаєш, де країна тая мила,
Де явір ріс і де калина цвила,
Де Дністер грав, де Галич иечаліє,
Де руський край, де руське серце мліє?
Ци знаєш де,

У синє море сонце ясне тоне,
І своє світло, ніби кров, червоне,
По всій країні доокола сіє;
А там зозульку в гаю десь чувати,
А там дзвіночок став селом кувати,
Там в борі

Доки маю світом нудить,
Доки маю люде гудить,
Доки маю дожидати,
Заки Галич зможе встати?
Ліпше сам я рано встану,
А сповівшись щиро богу,
Займу плуги круторогі,
Зорю

Було колись в Буковині —
Добре було жити.
Не знали ми, що то біда
Та що то тужити.
При кобзині зійшла днина,
При скрипочці нічка;
А вна собі молоденька,
Як у траві

Ластівочко, щебетушко,
Де ти від нас, душко, йдеш?
Що ти дітям с того світа,
С теплих країв принесеш?

Принесу вам весну красну,
Принесу вам ружин цвіт,
Лиш учіться, діти

Сонце заходить, лідо леліє,
У сріблі луни лагуна мріє,
А гондоліре, кращий Аполла,
Пустився барков долів на море…

«О, де ж ти правиш? О, де гадаєш?
Дожів чертоги чого

Стояв же він на шельваху
В цісарськім дворі,
Вмивався він, втирався він,
Як гусь по воді;
Умився він да сльозами,
Ніхто го не чув,
Стулився він на багнеті,
На хвильку

В неділеньку вранці
Ідуть новобранці,
А мій милий чорнобривий
У білій катанці.
«Чекай, милий хлопче,
Най припну ти рожу!»
«Не чекаю, серце моє,
Чекати не можу.
Бо

Ні зозуля в лузі затужила,
Ні пташина в тузі голосила,
То сестричка лист писала,
На сторону посилала,
Та й до брата слезно промовляла:

«Брате милий, брате

У Вероні, гей, на брамі кам’яній,
Там стояли три жовняри молоді;
Як стояли, так стояли, говорили:
Бодай би ся ясні мури розвалили!
Не так мури кам’янії, як ті брами, —

Ой та нікому так, нікому,
Та як жовняру молодому
У кабатинці, у реміню
Ходить шельвах по каміню,
Ой та по зимнім, зимнесенькім
У кабатиню тонесенькім.
Ой ходить шельвах по