Євген Бандуренко

Просить Гната мати
Хмизу назбирати.
Каже Гнат їй:
Ніколи!
Почались канікули!

Хваливсь-вихвалявся Захар,
Який в нього гарний загар.
І тиждень, і два вихвалявся,
Аж поки в ставку не скупався.
Зів’яв тут відразу Захар:
Бо де ж це подівся загар?

Є в нас хлопець Опанас,
Є на все у нього час.

Йде до школи він зарані,
Щоб найдальшу вибрать путь,
Щоб ні одної ковбані
Не пройти, не обминуть.

Всі давно вже на

Вихвалявсь малий Петрусь:
— Як не віриш — поклянусь,
Що ні вовка, ні ведмедя
Й навіть лева не боюсь!
— Не боюся, не боюся! —
Перебила його Люся,
Ледве стримуючи сміх. —

От нарешті і збулося
Все, чого так ждав Панас:
Надійшла жадана осінь —
Він пішов у перший клас.

Але потім захимерив:
«Ну, який же я школяр,
Як у мене тих паперів

Вбіг з альбомом нерозлучним
Вова в батьків кабінет:
— Ось поглянь, — гукнув він гучно, —
Змалював я твій портрет!

Тато глянув: — Що ж, чудово!
Тільки що це за дива?
Чом,

— Чом це ти розплакавсь, Грицю? —
Запитав унука дід.
— З’їла Дуся полуниці,
Що зібрав я на обід.

Дід лише розвів руками:
— Ну, який же ти козак,
Щоб за тими ягідками

В нас туркочуть голуби
Мирно на карнизі —
Білі, глинясті, рябі,
Попелясті, сизі.

Доглядають їх усі —
І дорослі й діти.
Той виносить їм пшонця,
Той — води

Захотів, мабуть, Стецько
Друзів здивувати,
Бо узявся водночас
Троє діл справляти.

І читає вірші він,
І вмина суниці,
Ще й по радіо концерт
Слухає з

Тільки мати вийде з хати,
Юра зразу ж і почне
На полиці заглядати,
Всюди нишпорить, шукати,
Нюхом чуючи смачне.
Якось Юра на полиці
З молоком знайшов горшки,
Як же тут

Хоч давно вечірня мла
Вже до вікон підплила,
Але вперто не лягає
Спати Лідочка мала.

— Спить давно вже дітвора,
І тобі вже спать пора! —
Умовляючи, доводить
Їй

Звичним рухом гумку вірну
Вийнявши з пенала,
Заходилась двійку жирну,
Витирати Алла.

І сама собі всміхнулась:
«Виведу п’ятірку!»
Посміхнулась та й незчулась,
Як

Шумів у парку зелен клен,
Та підійшов хлопчак Семен
З геройкуватим виразом
І на гладесенькій корі
Ножем ім’я своє вгорі,
А знизу дату вирізав.

Дививсь на літери

Сашко в театрі побував
І став хвалитися — куди там!
— А я, татусю, розмовляв
З одним начальником сердитим!

— І що ж начальник той хотів?
Які до тебе в нього справи?
—

Завітав якось до Гната
Родіон
Та й не вірить: це насправді,
А чи сон?

Гнат над книжкою схилився
Як мара
І підряд усі малюнки
Видира.

Родіон його за руку:
–

Братик і сестричка
Грались на траві,
Коли глядь — дрімає
Бусол на хліві.

Блиснула цікавість
В дівчинки з-під вій:
— А чому стоїть він
На нозі одній?

А хлопчак

Почепивши окуляри,
Почитать дідусь приліг,
Та одначе незабаром
Сон старого підстеріг.

Поруч бавилася Соня,
І матуся їй кива:
— Ти б зняла із нього, доню,
Окуляри,