Як зима, цариця біла,
З півночи прийшла до нас,
Геть природа помертвіла
І блиск сонечка вмить згас.
Бо зима, цариця біла,
Хоч, і гарна та грізна;
Ледве на престолі сіла,
Щезло в круг життя до тла,
Заховались ніжні квіти,
Сплять під пухом сніговим —
Трав зелених оксамити
Срібно-білий вкрив килим.
Уповились гай, діброви
В інею сріблисті мли —
Крижані лягли закови
На хвиль швидких глибини.
Ей, царице ти ворожа,
Не довічна власть твоя;
Є над світом Сила Божа,
І воскресне з сну земля!
Гість
Коментарі
Підписатися