Як хвилі мчать на узбережну рінь

Як хвилі мчать на узбережну рінь,
Так в небуття і наші мчать хвилини:
Одну поглине вічності глибінь,
На зміну їй уже наступна лине.

Все зроджене під блиском осяйним
До сонця пнеться, зріючи незримо.
А там встає затемнення над ним,
І Час дари свої стина без втриму:

Цвіт юності безжально обрива
І люто борознить чоло краси,
І все живе лягає, мов трава,
На пруг неутомленної коси.

Та вірш мій проти смерті сміло стане
І захистить твоє лице кохане.

Переклав Дмитро Паламарчук

* * *

Як хвилі, що збігають без упину
На берег, не лишаючи сліди,
Хвилини, підганяючи хвилину,
У вічності зникають назавжди.

З народження до зрілості прямує
Людина, здобуваючи вінець.
І Час її нарешті коронує,
Щоб зрадити підступно під кінець.

Різець його, – жорстокий ворог вроди, –
Глузливо нищить юності красу.
Усі найкращі витвори природи
Лягають під безжалісну косу.

Та не здолає Час мої рядки,
Де житимеш ти слову завдяки.

Переклав Олександр Грязнов