Так часом хтось у невимовній вірі,
яку не вбити ні рокам ні втомі…
О. Теліга
Я тебе не буду цілувати,
як черемха зацвіте у лузі
й зазвучить ген-ген по виднокрузі
яблуневих квітів біле свято.
Цілувати я тебе не буду
й у грозові липневії ночі,
як зітхають десь небесні груди
й блискавками сяють Божі очі.
Аж тоді я схилюся до тебе,
як у дні останні листопаду
скинуть гори злотную принаду
і нагі піднесуться до неба.
Там, в яснім повітрі, над лісами,
що знялись прозорістю убрані,
я сухими доторкнусь устами
уст твоїх палаючої рани.
Без присяги, впевненістю щира,
розплинеться в ясности тривога:
як засплять на вічне вічні боги —
до віку мені лишилась віра!
Гість
Коментарі
Підписатися