Я порву ті вінки

Я порву ті вінки, що сплітались в добу лихоліття,
розтопчу, розмету їх у попіл, у порох, у сміття.

Замість них я розсиплю пісень злотосонячні хвилі,
як ті птахи меткі, як ті птахи меткі-легкокрилі;

оточу їх сріблом, загартую могутністю криці,
дам їм крила вітрів і натхну їх вогнем блискавиці,

і пущу. Хай летять мої думи — пісні-метеори —
не в палаци гучні, не в безмежні блакитні простори,

а в хатину людську, де в кутках оселилися злидні.
Мої співи прості і робочому серцеві рідні.

І засяють вони, як ті зорі у небі глибокім, —
і не буде тоді робітник-селянин одиноким.