Вже в котрий раз ви не прийшли
До мене в гості, горлице матусю…
Я й досі крилами об землю б’юся,
Об землю, у яку ви відбули.
Не віриться мені, що вас нема –
Веселої, бувало й мовчазної.
Я так невміло ваші рани гоїв…
Простіть мені, що все було дарма.
Я тільки нині зрозумів до сліз,
Що ви вже не повернетесь до хати..
І слово тихе й сумовите – Мати –
Цвіте в мені, як сивий верболіз.
Гість
Коментарі
Підписатися