Вперше війнуло холодом

3-тя частина збірки “Очі до очей”

Якась спустошеність в душі,
Якась могильна тиша.
Сніг за вікном легенько ворушить
І вітер ледве дише.
Ні образу, ні музики – ні звуку.
Стою порожній, охололий.
Де ти, фантазіє сторука,
Круте, пекуче слово?
Що сталося зі мною, Боже!
Стомивсь, чи може догорів…
Дивлюсь на казку першої пороші,
Холодну шибку лобом грію.
Як завжди ждав я першоснігу,
Летів уранці до вікна!
І відчував, як його ніжність
Проймає мене аж до дна.
А нині?
Нині,
Нині…
Мене пригнічують чотирикутники
Будинків, вулиць, думок, дум.
Тополею, в асфальт закутою,
Я сюніч сам собі здаюсь.
Всього зректись, покинути, втекти
В неторканість снігів?
Вернутись до джерел,
Душею одійти…
Набратися снаги?
Рішай, моя невмерла змерзла душе,
Заки ще іскорка не згасла.
Якщо боєць – тягнись до гасла,
А ні – повзи в свинушник.