Вовкулака

І на хребтах їх проти місяця
Вилискує зловісно шерсть…
В. Свідзінський: Баляди

Накинувши наопаш сіру свиту,
никатиме понурий, вовкуватий
по застумах села і нетрях хати, —
не знаючи привіту, ні одвіту.

І встрявши в неристь непролазну світу,
він буде нелюдом людей жахати
і вовчі ходи й нори прокладати
і гризь здіймати злу й несамовиту.

І може ночі клятої од сказу
Йому ізціпить зуби — і з нестями
займуться більма спалахом багровим —

І хижим вовком кинувшися зразу,
в холодну далеч він помчить полями,
роз’юшений, живої спраглий крови.