Володимир Вакуленко

Благословенна праця хлібороба –
Хліб завжди був і є святим.
Тривога в ньому і жалоба,
Та колосочок золотий

Який пробився крізь морози –
Зеленим пір’ячком зійшов.
Його

Харкове мій,
Зголоднілою пикою
Скажених
Псів,
Розгризаєш
Запитаннями:
«Де ти і звідки?»
По-«понятіях»
Відмороження очей
Лізеш у кишеню

Здесь даже первый номер
Глядит как загнанный зверь
Но если ты стал для мира как прах
Бойся проси и верь
К. Кинчев

За мить дитинство ніби схоронили
І відспівали

Ніби Гелен Келлер, – «я буду, я знаю, я вірю», –
І навпомацки букви цитую долонями вшир;
Це моя діагностика – власний синдром і вимір,
Як розплющене серце судомою б’ється із нір,

Затишити хід?! Ні зусиль, ні бажання –
Не вперше знаходять вразливу п’яту.
Надівайте олжі діадему мовчання,
А я ореол собі Правди знайду!
Не боюся сконати, страшуся

Позолочені дощі
Скаляться
Фальшивими
Імператорами
Обіцянок.
Карбовані
Скупі крихти
Видзьобують
Здичавілі
Поля.
Заводи
Посміхаються
Роздрібнено
І

Якби все б починалося з табула раси,
А не з того сліпоокого цуценяти
Яке втопили, де бульби часу
Роздрібнюють круги,
Розчавлюють принади
Долі нерозумної –
Вона не знає що

Його
Пластиліновий
Протез
Руки
Розмовляє
Німими
Жестами
Мовою хакі.
В акваріумі
Неповнолітніх
Безпричальних
Таланів
Загниваючий
Сморід жахів,

Землі розтискаються рани
Гримить повсякдення, гримить.
І сунеться лихо шатрами,
І спокій зухвало йдуть бить.
Потріскався мозок на друзки,
Ростуть з підземелля

Завиває містраль, шорха сизий пісок,
Воля-воленька Душу тривожить.
Всі знайомі мелодії давніх думок
Світ незнанний і мрійний обожнить!

Завиває містраль і пустельний

Мої надії сегматичні, та не мені парадізи
Мої творіння платонічні, а любов незапрошена.
Я борюся за Душу, уникаю списа
Та той спис довіра. Трава ледь покошена
З того дня коли

Я відчуваю
Постійний біоритм
Моїх віршів,
Які упевнено
Борознять
Думки плугом
І безкорисно
Перетворюють їх
В приманливі теми.
І тоді я не відчуваю
Свинець

Маріонетки піднебесного вертепу
Мастили паклю на ощиреній воді.
Мотуззя ляльковода пнеться з неба
У ступі порох і посмішки святі
З лиця повій…
Життя на лот! Цей

(За Лесею Українкою “Оргія“)

— Антею, причаруй прегарне товариство —
В Душі скріпи слівце — ораторське есе!
І поезійне розпочато дійство —
Митець в польоті,

Я викреслюю себе наніц
із адекватної поведінки
гарантуючи замурзаній бруківці
свіжу та непорочну зброю,
щоб завчасу закричати випалом
по важкоартилеричних

Під тьмою висіється сніг, хоч темінь – сумнів,
На рукояті свіжий хрест і біль безсоння.
З твоїх долонь хоч пити степ. Йде гріх відлунням –
Зібрати б з горя сьомим днем предвічний

Дихання в смороді втоми
Прейскурант «пальоний»:
З курантів чорної доби
Сиплються двохсоті гроби
З пересмаженим цукром –
Отак гуляють укри!
Долар зверху, лялька

Гумові послуги
Грабіжницької комфортности
Слабодухим непотребом
Коржем наболіли у горлі…
Зомбі з багатоповерхової могили
У них телевізор – молитовник
А водка –

Лелеки приносять згорілі листи,
Лелеча над згарищем пошта…
Пожди мене, сонце, у снах підожди –
Світанком зустрінеш кого ж ти:
Примули розтріпані десь на скарбах,
Чи може

Роздуми після прочитання книги Харківської поетеси Алі Борщової

Хтось постарів за кілька днів –
Він бачив кольорові щасливі сни
Востаннє у дитинстві…
Аля