Вояки

Пам’яті Василя Тютюнника

Хай нерухомо ми стоїм.
Чекаючи страшного знаку.
Так сотня крізь гарматний дим,
Готується зустріть атаку,
Просвердлюючи зором даль
І нашорошуючи ухо,
Аж заговорить люта сталь
І завирує завірюха.

Уста затиснуті — горять,
Заціплені — скрегочуть зуби,
Та в пурпуровім часі згуби
Рука не змучиться карать!
Набряклий м’язень не тремтить:
Так в кулеметі, пружно-звинна,
Чекає на останню мить
Замком затиснена пружина.