Віктор Гудим

Ти припадала до ніг, додолу,
Ти вистилала в яру подоли —
Одно молила: залиш у полі,
Де синя просинь на видноколі.

Залиш на вітрі, де дві дороги,
Через могилу скрутили

За селом плещуть хвилі,
За селом розіллялись жита,
А вітряк, що стоїть на могилі,
Ледве-ледве руками хита…

Ходить мати дивитись:
Очі п’ють зеленаве тло,
Годі-годі,

Ой у криниці вода холодна —
Джерела чисті зісподу б’ють.
Ти вистилала тонкі полотна,
Ти виряджала в далеку путь.

Ой у криниці вода холодна,
Дівчино-рибко, не забувай.

…Отак говорив нам худий капітан,
Знавець і цінитель пригод Колумба:
– Життя це – мінливе… – І сам головою хитав,
Рукою опершись на клуба.
Барометр не падав, хоч був

Обніжок горбиться з долини:
Як вуж – покручений лежить.
З обох боків колосся лине
І висне вусом до межі…

Перетина межа чубата
Дорогу зграйним бурунам,
Тікає геть – під

Обрій хмарами хмуриться:
Чорним хмелем звисає дим.
Пилом припала вулиця —
Пилом червоно-рудим!
Рейки, залізні канати,
В ноги – камінням шлак…
Труби сплелися мов

Ой, залив білоцвіт,
Ой, залив буйний сад,
А дерева пругкі
Підв’язав виноград.
Підв’язав, покрутивсь
Зеленастою стрічкою
Чад пахучий розливсь
Понад річкою.
Садом

Гей, вітри, —
Атакують селянські хати,
Вимітають з дороги пил.
Так щодня – волохаті
До сонця встають стовпи…
Піщугою припали ниви,
Піщугою покрив самум…
З молитвами