Верховина

Верховина, наче казка,
Ох, яка красуня!
Низ — вишивана запаска,
Гори — біла гуня.

Вітер холодом подує —
Щочки їй пудрує,
Ще й калиною гірською
Личка їй малює.

І ялиця і смерічка,
Ще й співуча річка —
Всі її вітають вітром,
Голосом потічка.

Ясен місяць серед ночі
Їй цілує очі,
Їй цілує гарні брови,
Устонька дівочі.

А як квіти розцвітають,
Їй красками грають,
Пташенята і дівчата
Тільки їй співають.

Косарі, як жито косять,
Косами голосять,
Чемний свій уклін низенький
Тільки їй приносять.

Верховино, рідний краю,
Я до тебе лину,
Справді я тебе кохаю,
За тобою гину.