Вірші Василя Симоненка: душа української поезії
Ворон
- Автор: Василь Симоненко
Очі розпечену магму ллють,
Губи тремтять потворно —
Сліпа та безсила лють
Прийшла і взяла за горло.
І став я малим та чорним
Голодним вороном.
І сиджу на березі та
Маленьке — не смішне
- Автор: Василь Симоненко
Маленьке — не смішне,
Адже мале і зерно,
Що силу велетням і геніям несе.
Мале тоді смішне,
Коли воно мізерне,
Коли себе поставить над усе.
Але, скажіть, хіба такого
...Хуліганська Іліада, або Посоромлення Гомера
- Автор: Василь Симоненко
Ах, ти ж, моя пташечко, Музо-щебетухо,
Що ти там Гомеру бевкнула на вухо?
Не могла хіба ти звіритись нікому,
Що пішла звірятися старцеві сліпому?
Та були ж в Елладі писарі й
Цар Плаксій та Лоскотон
- Автор: Василь Симоненко
Там, де гори і долини,
Де гуляє вітровій, —
Там цвіте краса-країна
З дивним ім’ям Сльозолий.
І колись в країні тій
Був па троні цар Плаксій,
Голова його мов бочка,
Очі —
Світ який — мереживо казкове
- Автор: Василь Симоненко
Світ який — мереживо казкове!..
Світ який — ні краю ні кінця!
Зорі й трави, мрево світанкове,
Магія коханого лиця.
Світе мій гучний, мільйонноокий,
Пристрасний, збурунений,
Дотліває холод мій у ватрі
- Автор: Василь Симоненко
Дотліває холод мій у ватрі,
Я один замріяний іду…
Ми тоді зустрілися в театрі,
На гальорці в третьому ряду.
І не вірю, що мені здалося,
Бо напевне знаю — так було:
То не
Дума про щастя
- Автор: Василь Симоненко
Увійшла вайлувате в сіни,
з хати віє нудьга
й самота.
У руках засміявся віник —
спритно валянки обміта.
Тупотить
об долівку ногами
і мороз вибива
з рукавиць.
З
Є тисячі доріг, мільйон вузьких стежинок
- Автор: Василь Симоненко
Є тисячі доріг, мільйон вузьких стежинок,
Є тисячі ланів, але один лиш мій.
І що мені робить, коли малий зажинок
Судилося почать на ниві нерясній?
Чи викинути серп і йти
...Берези, в снігу занімілі
- Автор: Василь Симоненко
Берези, в снігу занімілі,
Іній на вітах слізьми,
Про що ви мрієте, білі?
– Про сонце мріємо ми…
Дуби в крижаній кольчузі,
Одягнуті в сиві шовки,
Про що замислились,
Спади мені дощем на груди
- Автор: Василь Симоненко
Спади мені дощем на груди,
Пустелю-душу ороси –
Я стану жить. Я мріять буду
Як мріють ранками ліси,
Коли салютами-громами
Гуркоче небо навесні.
Ти тільки спокою ні
Ти не можеш мене покарати
- Автор: Василь Симоненко
Ти не можеш мене покарати
Блискавками з-під милих брів,
Бо тебе я навіки втратив.
Ще до того, як вперше стрів.
Ти не можеш мене любити,
Ненавидіть не можеш теж –
Ти
Перехожий
- Автор: Василь Симоненко
Як він ішов!
Струменіла дорога,
Далеч у жадібні очі текла.
Не просто ступали —
Співали ноги,
І тиша музику берегла.
Як він ішов!
Зачарований світом,
Натхненно і
Україні
- Автор: Василь Симоненко
Коли крізь розпач випнуться надії
І загудуть на вітрі степовім,
Я тоді твоїм ім’ям радію
І сумую іменем твоїм.
Коли грозує далеч неокрая
У передгроззі дикім і німім,
Я
Скільки хникають вже коханці
- Автор: Василь Симоненко
Скільки хникають вже коханці,
Скільки пишних говорять фраз,
Скільки грошей потратив на танці,
На цукерки кожен із нас!
Скільки меду у кожнім слові
Наточили ми для
Ніби краплі жовті, в темну воду
- Автор: Василь Симоненко
Ніби краплі жовті, в темну воду
Стиглі зорі падають вночі.
Ти ідеш крізь синю прохолоду,
Підійнявши місяць на плечі.
Ти ідеш… Іди собі щаслива,
Мрій і смійся, думай і
Чари ночі
- Автор: Василь Симоненко
Лягла на всьому вечірня втома.
Палає місто, мов дивний храм.
І розтинають ніч невагому
Квадратні очі віконних рам.
Ці чари ночі такі знайомі —
Усі підвладні, покірні
Скарга
- Автор: Василь Симоненко
Казна за що усі люди,
Де б я тільки не ступив, —
Дорікають мене всюди…
Я ж нічого не робив!
Обіймав собі посаду,
Був завклубом років два,
Їздив навіть у бригаду
В
Я тобі галантно не вклонюся
- Автор: Василь Симоненко
Я тобі галантно не вклонюся,
Комплімента зроду не зліплю,
Тільки в очі ніжні задивлюся,
В них свою тривогу утоплю.
І коли химерною габою
Спеленає землю довга ніч,
Довго
Люсі
- Автор: Василь Симоненко
Нехай слова ці скучні і бездарні,
Та як мені не написати їх?
Я в них прийду до тихої друкарні
І буду знову втоптувати сніг.
І буду знов у вікна заглядати,
Брехати, що не
Ну скажи - хіба не фантастично
- Автор: Василь Симоненко
Ну скажи — хіба не фантастично,
Що у цьому хаосі доріг
Під суворим небом,
Небом вічним,
Я тебе зустрів і не зберіг!
Ти і я — це вічне, як і небо.
Доки мерехтітимуть
Сторінка 2 із 6
Чудовий! Коли поруч.....