Василь Сухомлинський

Я був на далекій чужині, –
Там небо таке ж голубе,
Та тільки нема Батьківщини,
Нема там, Вітчизно, тебе.

Бо в ріднім краю над землею
Чистіша і глибша блакить
І сонце

Стоїть над Дніпром невмирущий
Поет український бунтар,
Увічнений в бронзі, граніті
І в серці народнім Кобзар.

Коли у степах України
Настане світанку пора,
Вдивляються

Поїзд підходить до рідного міста.
– Олександрія! – сказав провідник.
Бачу в вікні незнайомі квартали,
Тихий майдан біля колії зник.
Серце схвильоване б’ється частіше
(Рідний

Не забуду ніколи хвилини,
Як прийшов я до вас малюком.
Двадцять весен бузки розквітали
З того часу за вашим вікном.

Ви той тихий і сонячний ранок
Неповторним зробила для

На Дніпрі в сорок третьому році
Два солдати зустрілись в бою.
Почали в легендарній Каховці
Щиру дружбу солдатську свою.

Привели їх воєнні дороги
Аж до Ельби, скінчилась