Вірші Василя Стуса: голос боротьби та свободи
Не відволодати душі
- Автор: Василь Стус
Не відволодати душі —
біль груди переріс.
Єдине: хочеш — задушись
чи — головою вниз.
Один! Один! Як є — один,
один — на цілий світ!!!
І усамітнених годин
цей
З гіркотою
- Автор: Василь Стус
Коли ти спробуєш себе перервати,
а я спробую перервати себе —
жодному з нас не вдасться
бути одночасно собою
і кимось іншим.
Як колоті рани, ми прагнемо вигоїтись.
Але
Ліс випустив мене з своїх обіймів
- Автор: Василь Стус
Ліс випустив мене з своїх обіймів,
степам віддавши лагідно. Пішов
глибоким снігом. Ні доріг, ні стежки —
все поновила, сплутавши, зима.
І як тут зможеш вибитись на шлях,
...Спокій
- Автор: Василь Стус
Люблю дозвілля степове безкрає,
могутні м’язи рідної землі,
і запах чебрецю, і жайворонів крик,
і ластівок тривогу.
Німує древній сум в важкій ріллі,
і тракторист у довгій
Потоки
- Автор: Василь Стус
Ти все така ж, а я віддаленів.
За мною — кучугурами — розлуки —
час самовтрат…
(ще поповзом повзли
за тінню довженою, виростали
із самозмалення: німа рука
пограбілих
Вийду в ніч
- Автор: Василь Стус
Вийду в ніч. Під соснами пройду,
промину завмерлу автостраду
і на тишу раптом набреду —
вклякни й згадуй.
Глухо в сні колотиться ставок,
ошалілі тріпаються сови,
і німує
Утекти б од себе геть світ за-очі
- Автор: Василь Стус
Утекти б од себе геть світ за-очі,
у небачене, нечуте, у немовлене,
де нема ані осмут, ні радощів,
де ніщо не збавлене, не здолане.
Жив би там — безоко і безсердо,
жив би так,
Вершник
- Автор: Василь Стус
Керея слави лопотить на вітрі
і ріже виднокіл пегасів клус,
скорописного фіолету літери
гаптують неба золотий обрус.
На помежів’ї присмерку й світання
нахарапуджений на тисячу
Коли я один-однісінький
- Автор: Василь Стус
Коли я один-однісінький
серед зелених снігів Приуралля,
коли в казармі порожньо
серед ліжок і пірамід,
коли я стовбичу на цьому
днювальному місточку
самотній — на обидві
Вже котрий це до тебе лист
- Автор: Василь Стус
Вже котрий це до тебе лист —
не знаю.
Я пишу і пишу, не наважуся відіслати.
І лягають літери на папір,
мов сніг землю мережить,
щоб небо
проясніло до ранку.
Не боронь
Яка любов
- Автор: Василь Стус
Яка любов! Минула ціла вічність,
як я любив. І марив день за днем,
що все спливе і пам’ять промине
розлуку, геть до титли й коми вивчену.
А знову йду в ту келію, між віт
А скажи — Модільяні був ідіот?
- Автор: Василь Стус
А скажи — Модільяні був ідіот? —
допитувалась вона,
коли я вправними, як у піаніста, пальцями
вигравав на засмаглих персах.
— Такий же ідіот, як і всі в цьому світі, —
...Я знаю
- Автор: Василь Стус
Я знаю —
ми будем іще не раз бродити з тобою,
слухати ліс притихлий,
старих і мудрих сорок,
вирізняти гудки азотнотукового заводу,
чути постріли на мовчазному полігоні,
і,
Раніш ти лаялась, а нині докоряєш
- Автор: Василь Стус
Раніш ти лаялась, а нині докоряєш.
Так гірко-гірко. Пошепки. Бо все
сповив мишастий сніг. І вже не можна,
і просто гріх — кричати досхочу.
Сніг хоче спати. Влежаний, він вже
Жовтий місяць, а ще вище — крик твій
- Автор: Василь Стус
Жовтий місяць, а ще вище — крик твій,
а ще вище — той,
хто крізь зорі всі твої молитви
пересіяв, мов на решето,
він, німуючи, відкрився в тверді,
ніжністю спотворив і закляв,
Увечері везли віолончель
- Автор: Василь Стус
Увечері везли віолончель,
немов джмеля, дрімотного й німого,
як запліталась порохом дорога,
лягаючи трубою на плече.
Як бубон, бився волохатий жаль,
на поворотах автострада
Лісова ідилія
- Автор: Василь Стус
Шишки горять, як кремові цукерки,
і пересохлий травень залюбки
тополь патрошить повстяні чемерки,
одягнені, здавалось, на віки.
Проміння пахне глицею сосновою
і нėзабуді
Осліпле листя відчувало яр
- Автор: Василь Стус
Осліпле листя відчувало яр
і палене збігало до потоку,
брело стежками, навпрошки і покотом
донизу, в воду — загасить пожар.
У лісі рівний голубий вогонь
гудів і струнчив
Холоднозорий присмерк приуральський
- Автор: Василь Стус
Вінцасові Кузміцкосу
Холоднозорий присмерк приуральський
зростав. Мороз ладнав органні труби,
і сосни справжніми і знаними здавались,
як провінційний театральний зал,
Вертеп
- Автор: Василь Стус
На першому поверсі — двоє людей
на другому — їхні тіні.
Вправний оператор
так освітлює кадр,
що й не добереш,
де люди, а де лиш тіні.
Внизу проказують: нам з
...Сторінка 12 із 16
Інтрига в вірші до останнього рядка! Чудово! Дякую! Пиш ...