Нема в світі, рідний брате,
Як своя хатина!
Поживе в теплі, в затишку
Вся твоя родина.
А як ще коло хатини
Та й млинок на Росі, –
Спи собі безпечне
Під негоду, в просі!
А прокинувшись, дивися,
Як дітвора грає;
Слухай, серцем веселися,
Як стара співає.
Нехай славить диво дивне –
Красоту дівоцьку,
Щоб згадав ти теплим серцем
Весну парубоцьку.
Нехай славить боже свято –
Любощі-кохання,
Щоб душі твоїй приснилось
Давнє женихання.
А під співи зростуть діти,
Як рожеві квіти.
Ви давайте їм науку,
Як у світі жити.
В світі жити – не тужити,
Хліба заробити,
Не боятись наступити
На тернові віти.
Не самі квітки зривати
По гаях, по полю:
Чесним потом виробляти
Із неволі волю.
Працювали, добували
Хліба ви святого
За первоцвіту-кохання
Віку молодого.
На стернину і тернину
Сміливо ступали,
А квітками перед миром
Голову квітчали.
І сльозу, і піт кривавий
Від людей таїли, –
У зневагу не давали
Молодої сили.
Ой велика сила в серці,
Що кохати вміє!
І недолю, і неволю
Вона подоліє.
Нема сили в божім мирі
Над святе кохання:
Воно робить із неволі
Чесне панування.
Гість
Коментарі
Підписатися