Уже і Покрова

Уже і Покрова,
і скоро – зима.
Над річкою знову
туман, туман…

Стоїть і не тане,
хоч сонце зійшло.
І чути з туману,
як хлюпа весло.

А голос підтятий
душі із човна
безсила підняти
над плесом луна.

Дощами розмито
стоянок сліди.
Оголені віти
чорніють з води.

І падає листя,
могили вкрива,
де ще розростися
не встигла трава.

Зливаються тіні,
і тиша німа,
над річкою синій
туман, туман…