Ти відшукай мій голос у траві,
завви́шки в світ.
Поклич на поміч дощ чи буревій
чи сто спекотних літ.
Нехай хоч трішки визирне земля
краєчком з-під трави,
щоб я вдихнув, як спе́ршу немовля
знаходить світ живий.
Я, мов зерня́, загублене життям.
Хто-зна́, який мій плід?
Почуй мій справжній голос і затям:
зворотний хід – на схід.
Назад молодшаєш і вже цвітеш,
а квіт не облетить,
а забрунькується і теж.., і теж
сховається на мить.
Гість
Коментарі
Підписатися