Ти терпи, складаючи в негоді

Ти терпи, складаючи в негоді
промурок при мертвій прірві.
Звідки з’явцева навала зводить
сто зміїн: часовню гризти.
Ти терпи, наперекір мароті,
стрій докріплюючи в камінь:
і жало і подих відбороти,
хоч давун півсонця ярмить.
Хоч крицеві кречети нестерпні
висоту січуть і хилять.
Нашого спасіння білий хрестик
звів, на грудях неба!— крилля.
І для нього грановид часовні,
вбравши зброю неоружну,
свій святий світильник семиогній
зберіга: в псалом і службу.