Це вже наша осінь золота,
тільки проба в золота не та, –
за кленові золоті листки
нам до Криму не купить квитки.
Але можна взять до Атлантиди.
Кажуть, там не гірші краєвиди…
Уявляєш: їхать довго, довго.
У купе шикарнім – я і ти,
і в чеканні чаю запашного
ложечка у склянці цокотить.
Уявляєш: будем їхать, їхать…
крізь сніги грудневої пори,
задрімаєм вухами до віхоли,
проснемось очима в кипарис!
Але що це?!. Поїзд мимо станції,
навіть не гальмуючи, летить.
І так само ложечка у склянці,
не зігрівшись чаєм, цокотить.
Гість
Коментарі
Підписатися