Тремким промінням сонця злототкані
твій погляд, усміхи та шовк одії —
тобі ясній шлють очі молодії
і цвіти й вітер захват свій у дані.
В твоїх світлицях вільних, владна пані,
в життя одвічній і таємній дії
цвітуть квітки і музика й надії
і вабно миготять дари неждані.
Чому ж зіходиш ти з ясного дому
в окуті, хмурі ці двори в’язничні,
де рветься, гасне серце день-при-дневі?
Завіщо, звідки в’язневі хмурному,
його устам та вічам, що незвичні,
твої цілунки й усміхи вишневі?
Гість
Коментарі
Підписатися