Вій, вій ти, вітроньку весняний,
цілуй тепленькими устами
природи любі діточки,
пахучі, пестрі квіточки!
А тих торішніх, тих засохлих
листків, благаю, не стрясай!
Лиши їх, утлих і обмоклих,
на дереві! Позволь, нехай
ще шелестять! Мені так мило
на них дивиться, рахувать…
Ти не зцілуй їх, бистрокрилий,
їм до життя вже не вставать!
Вони від твого цілування
покришаться, не оживуть!
Мене болить так їх конання!
А так, здається, ще живуть!
Я так люблю їх! Їх так мало
по зимових вітрах остало…
Мені в них згадуються сни
моєї бувшої весни…
Популярні автори
Гість
Коментарі
Підписатися