Перевели Теклю без пожарске поле,
Теклина матінка ходячи омліває,
Теклині слідоньки кровця заливає.
З народних баляд, зібраних Ж. Павлі
З барвінку синього вінки плести
збиралася, до милого леліла,
мов цвіт калини — уродлива, біла…
А тут: за нелюба їй заміж йти!
І тьмяна з помсти і з ненависти
за смерть кохання, що могила вкрила,
ножем кривавим мужа погубила,
зламавши шлюбу свячені мости.
Казали босо їй іти по жару,
таволгою шмагали біле тіло
і горлом намірялися скарати.
Замучена, приймала тихо кару,
благавши тільки, щоб живцем веліли
у гробі милого її ховати.
Гість
Коментарі
Підписатися