Йшов Тарасик по водичку
і зловив за хвіст синичку.
Та синичка невеличка
витирає сльози з личка,
каже хлопчику малому:
— Відпусти мене додому,
бо в печі вогонь горить,
на вогні куліш кипить,—
зголоднілі та маленькі,
дожидають дітки неньки.
На їх лемент звіддалік
прилетить сто сот шулік,
заберуть малят у гори —
я посивію у горі…
Відпусти мене, Тарасику!
Я для тебе цілу в’язку
смачних бубликів спечу —
наїсишся досхочу!
Гість
Коментарі
Підписатися