Струмками дощ мережить чорні шиби.
Ніч б’ється в вікна віттям горобин.
Мої думки, немов злотисті риби,
вустами ловить мій маленький син.
І кожна в ньому вже росте, тріпоче,
сповняє тишу плюскотом своїм.
І тим вогнем пашать йому вже очі,
який в моїй душі дає лиш дим.
Гість
Коментарі
Підписатися