Сповідь

Хай замітає осінь почуття
бурхливо-жовтим теплим листопадом,
багряними листками каяття,
хай сипле щиро понад тихим садом.

Хай обіймає мерзлий квіт жоржин,
троянди білі хай в уста цілує.
Нехай торкнеться стиха павутин,
що трудівник-павук снує й майструє.

Хай нагадає бережно дощем
холодною небесною водою,
що я стою, закутавшись плащем,
відверто розмовляючи з собою.

І хай таємну сповідь восени
підслухає Стрибожий теплий вітер;
старезний дуб і ніжні ясени
нехай протягнуть в допомогу віти.

Я лиш одна в дорозі каяття…
І замітає осінь почуття!