Соляний стовп

О ні, вже ні, не бути нам обом,
І не благай – жалями серце повне…
Я та, що стала соляним стовпом:
Я оглядалась на своє гріховне.

На те, що мало згинуть у вогні:
Душевний безум і сваволя тіла…
Немов сльоза велика у мені –
За всі мої гріхи закрижаніла.

Я ті гріхи сама собі прощу –
Як всі жінки, як все повік шалене.
Вам ще забракне солі для борщу –
Ви прийдете – бо як же вам без мене.

Що ж, розтовчіть, розбийте на куски,
Соліть свої весільні смаколики –
На ваші довгі радощів разки,
На ваші дні – щасливі, аж безликі.

Та попри все – моліться всім богам,
Вершіть свої банкетні перепої…
Ще прийде час оглянутись і вам,
На проминуле – із сльози святої!..