Сніг від зорі палахкотить,
і сад чорніє… Скоро смеркне.
Душа болить.. Нехай болить –
її не жаль – вона безсмертна.
Неначе кроки за двором, –
і, в нетерпінні привітати,
відчиниш двері – колобком
тепло із хати, холод – в хату.
Садок чорніє у вікні –
відзеленів, відкровоточив…
І, певне, солодко вві сні…
Та довга ніч… І страшно ночі.
Гість
Коментарі
Підписатися