Сміялася і пахла рівнина,
шуміли, гей шуміли нам оріхи,
немов для щастя, наче для потіхи
увечері щодня.
У млі родилась, сходила луна,
а схід в огні то плакав, то багрився,
і завжди ранком в золоті умився,
бо це була весна.
Вітри співучі набирали тем,
шумні вітри в надхненні небувалім,
щоб дзвінко, краще й веселіше грали
від рік журних поем.
Поля ясніли шовком, злотом там
і милувались, цілувались з сонцем,
а під старим оріхом за віконцем
я віддававсь пісням.
Ех, справді, гарний, дорогий був час
тоді, як йшли весняні дні за днями.
Пташки з коханням грались до безтями
і падав цвіт на нас.
Гість
Коментарі
Підписатися