Журба в душі не скоро переброде,
Де відповідь на сто питань? Нема:
Що на вечерю в тебе, мій народе?
Чи тепло в хаті – бо ж довкіл зима?
Що ти вдягнув, яке заморське шмаття?
Чи то жалку сорочку з кропиви?
І що злітає з уст твоїх – закляття?
Чи – щоб то так! – подячні молитви?
Що звідав ти? Неправди – забагато,
Та й правда нависала тягарем.
Чи ти росою вмився, як на свято,
І тішишся небесним Кобзарем?..
Ще сто по сто питань моїй тривозі,
Як птасі тій, що всупереч біді –
Погляньте! – в’є гніздечко на морозі,
На подив тим, хто горді й молоді.
Гість
Коментарі
Підписатися