Шандор Петефі

Встань, мадьяр, на клич вітчизни!
Встань, часи настали грізні!
Вирішиться в смертнім полі
Жить нам вільно чи в неволі?
Клянемося перед богом
I людьми,
Що рабами більш не

Я міг би теж в добірні рими
Поодягать свої пісні,
Щоб зручно їм було з’являтись
В хороми й зали осяйні.

Але дарма — мої ідеї
Не легковажні юнаки, –
Їм, напахтившись, в

Я серцем і душею твій,
Мій рідний краю!
Лише тобі належу я,
Тебе кохаю!

Моя душа — величний храм.
Та коли треба,
Віддам і душу я свою
Заради тебе,

О тепла кров

Степ в золотому стиглому вбранні,
Де марево ввижається мені,
Колишеться і в дальній лине плин, –
Ти пізнаєш мене? Це я, твій син.

У затінку оцих тополь старих
Востаннє

Осінні квіти ще цвітуть серед долин,
Ще ясен під вікном шумить зелений,
Та ген од снігових од білих верховин
Холодний світ зими пливе до мене.
Ще в моїм серці сяє день ясний,

Вночі війна приснилася мені.
Скликали на війну мадьярів —
Кривавий меч по рідній стороні
Ходив у відблисках пожарів.

На клич меча вставали серед тьми
Всі, хто ще міг в бою

Стара будівля — білий світ;
Перекосивсь, схиливсь, осів.
Коли ти ходиш в нім,— пильнуй,
Щоб часом лоба не розбив.

Націлився на тебе слуп…
Схили чоло, не будь дурним!
“Я

Його поклали на кобилу —
Негідник різок заробив.
Він грабував, і дідько знає,
Чого іще він не робив.

Та він, пручаючись, волає:
“Пустіть! Сховайте нагая!
На це не маєте

Напевно, хтось вночі повісивсь
I розв’язав лиху негоду.
Дме вітер, тарілки танцюють
На тій цирульні біля входу.
Де щастя в цей недобрий час?
Там, де немає з вами

Ковзкий сніжок. Зимова путь,
Кохану до вінця везуть,
До церкви милу повезли,
Од серця в мене відняли.

Коли б я снігом бути міг,-
Попід саньми б заметом ліг,
Щоб коні

Коли ти муж, – будь мужнім,
Знайди життєву путь,
А лялькою на шворках
В руках судьби не будь.
Пес недолугий — доля.
Лякає навісна
Лиш кволих — і тікає
Від сміливих

У цьому краї народився я,
Це полонина радісна моя,
Це місто, де з’явився світ мені,
Мого дитинства сповили пісні.
Одну я згадую. Тремтять кущі.
Гудуть на вітах золоті

Темним пилом крутить
Вдалині.
Наближає вершник
На коні.

“Звідки в тебе, хлопче,
Кінь, що змій?”
“Повертаю з пушти,
Пане мій,

Ночував табун там,
Ніч

На горі сиджу й дивлюсь в думках, без сну,
Мов лелека з ожереду, в даль смутну.
Унизу потік кружляє без пуття,
Наче oбраз мого темного життя.

Як втомивсь я від скорботи і

Я мадьяр. В п’яти частинах світу
Іншої Угорщини нема.
I числом окрас тих не злічити,
Що вона на грудях підніма.
З гір високих гострий зір сягає
До запінених каспійських

Що слава наша? Райдуга мінлива.
В сльозах відбите сонячне проміння.

Я став актором. Перша роль
Готова вже моя.
Уперше маю на кону
Зареготати я.

На сцені я сповна душі
Завзято регочу,
А на житті ще є причин
Доволі для плачу.

Не спить в колисці, плаче немовля,
А ще не день, –
I нянька, присипляючи його,
Співа пісень.

Дитя моїх страждань — безсонний біль
Кричить в мені,-
Щоб він заснув на

Хай не береться легкодух
Для нас співати пісню щиру!
Важкий тягар бере співець,
У наші дні піднявши ліру.
Коли умієш ти співать
Лиш про свої жалі й печалі,-
Знай, не

Ми знаєм — іграшки потрібні дітям.
В захопленні дитячому народи
Тих іграшок немало наробили,
Катами ставши власної свободи.
Вдягли на лоба дурневі корону,
Помазали і повели до