Самотність! і зелена синь хлюпоче,
де чайчин камінь не зупинить.
А сяйво рук не розцвіте дівоче
твоїх — при домовинах пінних.
Нехай на фосфор відпадає кленик:
на сіру смерть припливів лютих…
весь воплем золотим — коли пустельний,
весь ліс, як серце, що в розлуках.
Чи відцвітання біла чи скорбота
до хмари — як ватрак сирітський?..
Схиляє в дощ галузка нетурботна
весь біль! розбивши вітру ріки.
Коли душа, як хрест на роздоріжжі,
спадає сонця лист відгаслий…
все — сам, все — хвилі: як птахи нехижі
прийшли до стежки! й моря айстра.
Гість
Коментарі
Підписатися