Рілля

Вічний вогонь

Розчахнутий дуб похиливсь серед степу,
Могуче гілля, мов чорні руки
На чорну ріллю поскладав.
Та чорна рілля – древні звивини мозку,
Завмерлі мелодії вічних пісень,
Любові і страму старої землі.
Та чорна рілля – канчуки Батия,
Покладені вряд, стужавілі од крові,
Масні і лескучі, готові шмагать.
Та чорна рілля – мої спраглі дороги
У стінах хлібів золотих і спокійних.
Прекрасних у колосі,
Вічних у хлібі.
Нестримних в покликанні нових шукань.