Про Україну

Вічний вогонь

Твори свій образ сам, народе мій,
Твори ім’ям Любові і Добра.
Не жди, поки якійсь поет-завія
Сотворить його із власного ребра.
Втопилась муза грозової

Вічний вогонь

Летить земля орбітою незмінною,
Стучать серця одне в одно.
А над нічною Україною
Вдовине світиться вікно.

Вічний вогонь

В кафе дівча вечерю подало
І так мені у вічі глянуло,
Що я сидів, затиснувши чоло,
А все округ в тумані плавало,
Я думав про нарід, що очі ті вродив,
І про

Вічний вогонь

Вкраїнонько…
Вербичко…
Тополинонько…
У квіточки її, у стрічечки,
У шароварчики єдиненьку,
У паперовії вінки.
Самі ж у джинси – та в авто!

ВАРІАЦІЇ НА ТЕМУ ЩАСНІВКИ (моє рідне село на Чернігівщині)

Закуріли ріки туманОм
В степу під очима просинь.
Квасолиння сохне під вікном,
Осінь.

ВАРІАЦІЇ НА ТЕМУ ЩАСНІВКИ (моє рідне село на Чернігівщині)

Тихий дощ, як тиха мова,
В хаті гірко від любистку –
Клечання.
Листок кленовий
Впав з стіни в відро на миснику.

ВАРІАЦІЇ НА ТЕМУ ЩАСНІВКИ (моє рідне село на Чернігівщині)

В нічному небі літаки гудуть,
Стовпи з села до міста йдуть,
Нікуди, звісно, не дійдуть,
Того розсерджено й гудуть,

ВАРІАЦІЇ НА ТЕМУ ЩАСНІВКИ (моє рідне село на Чернігівщині)

Ходить базарами осінь,
Вінками цибулі,
Мов кулеметними стрічками
Перевита.
Дядько поніс порося в мішку,
Точать

ВАРІАЦІЇ НА ТЕМУ ЩАСНІВКИ (моє рідне село на Чернігівщині)

Голуб над Щаснівкою
Мудріший Корану –
Він кохає і відчуває крило.
Колись раннім-рано
У білих туманах
Зависло

Гей, за наш рідний край
Встаньмо разом за Вкраїну,
За наш тихий, любий рай,
За її свободу, за добро народу
Будем до загину сміливо іти.
Всяк знеможений, переможений,
Всяк,

Привіт тобі, зелена Буковино,
Твоїм хорошим горам і гаям;
Твоїм одважним, дорогим синам!
Привіт тобі, вродливая країно!

Привіт тобі! Нехай твоїм хатам
Засяє сонце; щасная

Десь далеко єсть країна
Пишна, вільна, щастям горда,
Кожний там живе щасливо —
Держиморда, держиморда.

В тій країні люблять волю,
Всяк її шука по змозі
І про неї

Заспівав би я про зиму,
Що в пречисті білі шати
Одягла наш край повсюди…
Шкода праці, шкода риму,
Бо не можна ж не згадати,
Що зимою мерзнуть люди.

Заспівав би я про

Нам, щиро-русам, вічна слава!
Схиліться ж перед нами всі,
Бо через нас стоїть держава
В такій величності й красі.

Хоч погляд є такий загальний,
Що наша Русь сліпа й

В недобрий час
Зібрали в нас
Оту державну думу:
За тридцять днів
Од тих послів
Ми досить маєм глуму.

Тут їх п’ятсот —
Розкриють рот
І слухать нас не хочуть.
А

Що за славний патріота
Наш Іван, якби хто знав!
Тільки що роззявить рота,
Про народ уже й почав;
А казать промову стане,
То й не жди, щоб був кінець.
Патріоте наш

Два хлопці укупі стояли,
А третій дививсь оддалі,
Як ті гаряче розмовляли
Про долю своєї землі.

Один у широкій промові
Народні права боронив;
Він докази всі

Як ми ждали її, віковічні раби,
Як бажали, знесилені в час боротьби,
Щоб хоч промінь один серед темної ночі
Засвітив нам у змучені очі.

О прийди, — ми казали, — богине

Є в році день один — його святкуєм ми,
Зібравшися в братерські кола,
Щоб промінь ще додать у лютий час пітьми
Поетові до ореола.
І скрізь, де ще живуть України сини,
Незраднії

Забула внучка в баби черевички…
Дитячим сміхом бризнувши в зело,
За повелінням вікової звички
Перекотилось літо за село.

Махнуло рученя на бензовозі –
І курява вляглась після