Про Україну

Во дні фельдфебеля-царя
Капрал Гаврилович Безрукий
Та унтер п’яний Долгорукий
Украйну правили. Добра
Таки чимало натворили,
Чимало люду оголили
Оці сатрапи-ундіра,
А

Хвилини йдуть,
Пора у путь!
Прощай, рідний краю!

Вже хутко я піду.
Тут долі не маю, –
На чужині знайду.

Шукатиму долі
В далекій

“Яремо! герш-ту, хамів сину?
Піди кобилу приведи,
Подай патинки господині
Та принеси мені води,
Вимети хату, внеси дрова,
Посип індикам, гусям дай,
Піди до льоху, до

Ой по горі роман цвіте,
Долиною козак іде
Та у журби питається:

«Де та доля пишається?

Чи то в шинках з багачами?
Чи то в степах з чумаками?
Чи то в полі на роздоллі

(З біблійних мотивів)

Я духові серцем сказав:
«Навіщо ти будиш мене серед ночі?
Навіщо сі тихі уста розв’язав
І речі надав їм пророчі?
Оспалі тут люди, в

Сторононько рідна! коханий мій краю!
Чого все замовкло в тобі, заніміло?
Де-не-де озветься пташина несміло,
Немов перед бурею в темному гаю,
І знову замовкне… як глухо, як

Смеркалося. Із Лисянки
Кругом засвітило:
Ото Ґонта з Залізняком
Люльки закурили.
Страшно, страшно закурили!
І в пеклі не вміють
Отак курить. Гнилий Тікич
Кров’ю

Мов зачарований, стоїть Бахчисарай.
Шле місяць з неба промені злотисті,
Блищать, мов срібні, білі стіни в місті,
Спить ціле місто, мов заклятий край.

Скрізь

(Драматична сцена)

Діється в Тавріді, в місті Партеніті, перед храмом Артеміди Таврідської.

Місце над морем. Море вдається затокою в скелистий берег.

Стоїть в селі Суботові
На горі високій
Домовина України,
Широка, глибока.
Ото церков Богданова.
Там-то він молився,
Щоб москаль добром і лихом
З козаком ділився.

Ой високо сонце в яснім небі стало,
Гаряче проміння та й порозсипало,
По хвилях блакитних пливе човен прудко.
От і берег видко! прибули ми хутко.

Ой вже

Чи ми ще зійдемося знову
Чи вже навіки розійшлись?
І слово правди і любові
В степи і дебрі рознесли!
Нехай і так. Не наша мати,
А довелося поважати.
То воля господа.

І досі сниться: під горою
Меж вербами та над водою
Біленька хаточка. Сидить
Неначе й досі сивий дід
Коло хатиночки і бавить
Хорошеє та кучеряве
Своє маленькеє внуча.
І

У цьому полі, синьому, як льон,
де тільки ти і ні душі навколо,
уздрів і скляк: блукало в тому полі
сто тіней. В полі, синьому, як льон.
А в цьому полі, синьому, як льон,
судилося

Тепло та ясно… Чи се Єгипет?
Так, се Єгипет… синій намет
неба високого міниться сяєвом…
Ох, та й високе ж! Як вільно, як радісно,
Так, се Єгипет…

Тихо та

Ой виострю товариша,
Засуну в халяву
Та піду шукати правди
І тієї слави.

Ой піду я не лугами
І не берегами,
А піду я не шляхами,
А понад шляхами.

Та спитаю в

Чого марсельську пісню чути?
Хіба день слави вже настав?
Хіба розірвані всі пути?
Хіба тиран вже з трону впав?

Де зброя, громадо?
Де військо в

Рано-вранці новобранці
Виходили за село,
А за ними, молодими,
І дівча одно пішло.
Подибала стара мати
Доню в полі доганяти…
І догнала, привела;
Нарікала, говорила,

Зійшло сонце; Україна
Де палала, тліла,
А де шляхта, запертися,
У будинках мліла.
Скрізь по селах шибениці;
Навішано трупу —
Тілько старших, а так шляхта
Купою на

N. N

О думи мої! о славо злая!
За тебе марно я в чужому краю
Караюсь, мучуся… але не каюсь!..
Люблю, як щиру, вірну дружину,
Як безталанную свою Вкраїну!
Роби