Про тираду, руладу, братанича і плитку шоколаду

— Добрий день,— кажу папузі.
А вона (від здивування?)
замість чемного вітання
виголошує тираду:

— Купиш плитку шоколаду,
купиш плитку шоколаду.

— Хоч ми з вами і не друзі,—
це вже я кажу папузі,—
як-не-як, таке вітання
викликає здивування.

Може, пташко, ви голодні,
ще не снідали сьогодні?
Вам картоплі? Чи пшона?
Може, хліба?
А вона
видає мені руладу:

— Купиш плитку шоколаду,
купиш плитку шоколаду.

— Перш ніж вийти купувати,
я вас хочу запитати,
ви не зна…
Та вона
видає мені руладу:

— Купиш плитку шоколаду,
купиш плитку шоколаду.

Обіцяла і куплю,
теж-бо ласощі люблю,
все ж — я хочу запитати:

— Де мій небіж, мій братанич,
чи надовго вибіг з хати?
Ось мій любий побіганич!
Рада бачити тебе.
Добрий день!

А мій братанич
став, і носика шкребе,
й видає мені руладу:

— Купиш плитку шоколаду?
Купиш плитку шоколаду?!
Купиш плитку шоколаду!