Про кохання

Питальник
Був собі колись
До всього страх цікавий.
Мав той значок
Такий гачок,
І скрізь
Питання ставив.
А коли відповіді він
Втямки не міг узяти,
Своїм

Я п’ю щодня вино — і все здається мало;
Я хочу, щоб кругом усе співало й грало.
Коли зберуть мій прах і зліплять глек із нього,
Я хочу, щоб вино в ньому не вибувало.

В ніжних дворах я довго жив,
Гіркую сладость вкусив,
Властям все підданий служив,
Злоє добро іскусив;

Много раз високо сидів,
Много раз бил потуплен,
Много мудрих,

Мене єретиком ти охрестив, спідлоба
На мене зиркаєш, в очах у тебе злоба.
Я добре знаю й сам, що правий ти… Та тільки
Подумай: чи тобі судить мене подоба?

Поштові листівки з видами міст
Купує в Італії кожен турист.

Ось Рим — Колизей, Капітолій і Форум…
Мілан зі славетним готичним собором.
Ось Піза з своєю похилою

Не слухай голосу продажного піїти,
Будь там, де п’ють вино, де є красуні й квіти!
Один по одному ідуть у безвість люди —
Й немає жодного, хто б повернувся звідти.

Цей караван-сарай із парою воріт
Готує муки нам і квапить наш відхід.
Щасливий тільки той, хто не прийшов на землю,
Блаженний тільки той, хто не родивсь на світ.

Хмаринка сльози ллє на поле, на попас.
Без чистого вина ми тільки гаєм час!
Ми тут милуємось на зілля, що зростає…
Хто ж бачитиме те, що виросте із нас?

Ой пойду я по долинах,
По зелених розвалинах,
Пойду, где птички поють,
Где пестрі цвіти цвітуть;
Знайду я там цвіток драгий,
Що мні наганет вік благий.
Сей цвіточок не

Ти з глини сам зліпив мене, о Боже!
Ти ковдру тчеш мені і стелиш ложе.
Ніхто у голову мені, крім тебе,
Ані добра, ні зла вписать не може!

На жбан, з якого п’є поденщина проста,
Пішла султана плоть, дастура кров свята,
А на коновочку, з якої п’ють гуляки, –
Щока опиуса і дівчини уста.

Усе, що в світі є, пуста мана.
Той не аріф*, кому це новина.
Звільнись од мудрувань, присядь із нами,
Веселим будь і не цурайсь вина!

* Мудрець.

Творець, благослови мене добром твоїм,
Щоб я не дякував за той кусок, що їм,
Дурному й підлому! Щоб був я завжди п’яний,
Щоб я про все забув, не турбувавсь нічим!

Якби Творцем я був, я б ці коловоротні
Мінливі небеса у світові безодні
Повергнув без жалю й такі створив, щоб завжди
Могли сповнятися бажання благородні.

Мене всі недруги філософом зовуть.
Бог свідок, що обрав собі я іншу путь.
Прийшовши з безвісті у цю долину горя,
Принаймні знаю я, ким сам я хочу буть.

Оскільки мудрому наш вік ціни не знає,
Усі плоди його недоум пожинає.
Неси ж мені того, що розум відбирає, –
I може, й нас тоді цей вік не занедбає!

Як тільки ранок прожене пітьму,
Я знову келих із вином візьму.
Відомо, що в вині є гіркота…
Це значить: істина сама в ньому.

З істоти нашої ти чудо-всесвіт вилив.
Ми помилялися, де сам ти нас обмилив.
Я кращим, аніж є, зробитися не можу,
Бо ти таким мене в своєму тиглі вилив.

Пий, поки сила є, душею не болій!
Не згадуй давнього, відмовся від надій!
Із цього захистку хвилинного в дорогу
Й зерна ячмінного не візьме багатій!

Білим як сніг я родився,
Возрастом зелен остав,
Но так ти мя не доткнувся
І молодця не внімав.
Но коль тіло почорніло,
А серденько скаменіло,
Тогда-сь мною