Прагород

Вічний вогонь

Києве!
Колиска всього сущого.
Всіх чвар,
Всіх воєн,
Всіх сонць
І всіх пісень.
( Таких пісень,
Що коли Світ розсиплеться на порох,
Вони ще довго десь
Луною здичавілою літатимуть).
Я на твої пагорбах стою
Сухий.
Сумний.
У мене всеохоплюючі очі.
І з висоти горбів, вони збирають Світ –
І кидають назад!
Ніколи
Очі не помиряться.
( Коли б весь Світ
Став раптом синім і зеленим,
А десь під деревом тужило чорне –
То очі опечуть).
Бо вони бачать
Горби твої горбаті,
А під горбами,
До самих полюсів –
Кістки,
Та вугіль,
Порох,
Попіл!
Ось фундамЕнт,
На чому я – двадцятого століття син.