Печаль самотня в перехрестках збилась,
між острівцями без коралів…
Печаль: червневу ягоду від листя
взяла — надкушено й кривавить.
Де пінять моря рушники, спинися:
з безодні їх пісок прийма.
А непокірні від гілок суцвіття
рисунок виведуть вітрам.
Це — океан очима не схолонув:
світкіш, ніж тисячний ліхтар.
До надбережжя в золотофіолів
тут громом уст не притиха.
Це — океан проз нас, моя подружко,
знов кроком вітряків пройшов.
Ромашка сонцева! дитя: розмружить
вогненні вії, мов пророк.
Гість
Коментарі
Підписатися