Постать, спинившись на постаменті,
довго чекала до себе параду…
Квіти посохли і стали паперами –
постать ніколи не набридала.
Коні подохли і стали екзотикою –
постать ніколи не набридала.
Місто струснулось і стало руїнами –
постать ніколи не набридала.
Небо тримало останню зірку,
зірку з рубіну … постать ніколи…
Люди, знайшовши безлюдний острів,
не будували більш постаментів.
Гість
Коментарі
Підписатися