На полі чайка вдосвіта спіткає
півсонний соняшник з росою;
так море зводить голубіння ткане
до сходу — стрічею світкою.
Від ночі погойдає човен з кругу,
на берег крила в піні зносить.
Пораниться! до скелі погорює,
де впала блискавка на сосни.
Як нива вітрена: перебирає
повтори блиску в грі-терплячій…
І ніби крізь фіялки, некриваве,
крізь хмари сяєво стрічати.
Вішує згоду ластівка сусідня;
зприпливу мов сльоза струмує.
Дотерплено біду: йдучи в надіях,
горить мечами море мужнє.
Гість
Коментарі
Підписатися