Похід осени

Душам смерть — стати водою.
Геракліт

1
Ще день високий, ще трива
Зеніт мелодії в блакиті,
Ще синь і хвилі, і трава
Купаються в останнім літі,
Ще тиша соняшна дзвенить
Воздушним склом в лункім просторі,
Та, знаємо, це тільки — мить.

Бо там десь, на варязькім морі,
Здіймається в міцний порив
Напруга зимного повітря.
Дихне важким ударом вітра,
Змете красу і знизить вись,
І заламає день високий…

Ось липи шумом понялись
І нашорошились осоки.

2.

На вересень, на день, на даль
Вже насувається пустеля —
Важкого неба зимна стеля
Та хмар мандрована вода.

Розчиниться розм’яклий світ
І речі попливуть імлою,
Примарою, як неміч, злою
Неплодне поле затремтить.

І буде день, як тінь, як дим,
В просторах жовтня мерехтіти.
І не зігрієшся, розбитий,
При марній ватрі самоти.