Пісня

Заспіваю — море грає,
Вітер повіває…
Т. Шевченко: Гайдамаки

З шумливих хвиль, із вихру дум і слова
прядуть її дівчата і тече
вона у світ розспіваних ночей,
робучих днів. Леліє колискова,

веснянок ладканням у так чудово
здіймається, заходиться плачем,
сив-соколом сідає на плече,
то знов весіллям грає завжди нова.

А раптом… Чуєш? Рине чвал кінноти,
несеться степом буйним гомін бою,
лунає “Не дивуйтесь!”, наче дзвін.

І знову хтось зозулею самотній
квилить про мужа милого з журбою,
що із походу не вернувся він.