Післядощовий круг

Мирно, мов церковні, при надскеллі
грози дзвонів прозвучали.
І смиряються, жалем зелені,
юрми: до джерел прочани.
Ні досмертно не покинуть місця,
шепчучи про весни спомин.
Він верхів’ями в порив помрівся,
над тумани, ввік недомні.
А луги — багатосвіччя скорі:
жар, аж трепетний пилками.
Стань і крапельку візьми! мов з крови
ягоди важкі скрапали.
Відкликаються з поляни діти —
зельні, в зірці всепрощення:
душу зглянуть, віями надсвітні;
з їх долонь вода свячена.